Віртуальні виставки – це новий вид інформаційно-бібліотечного обслуговування користувачів - синтез традиційного книжкового і новітнього електронного способів презентації інформації. Мета такої виставки – публічна інтернет-презентація різних видів документів. Віртуальна виставка мобільна, компактна, містка і є навігатором у великому потоці інформації. Віртуальна виставка діє 24 години на добу.
Конкурс "Віртуальні виставки: феєрія знахідок"
Віртуальна книжкова виставка "Книги, які полюбляють всі!"
Книга – то надзвичайна річ! Неможливо описати її роль у житті людини. Кожна книга живе своїм особистим життям і навіть сам автор не знає яким буде той життєвий шлях.
Так сьогодні є безліч книг, які спочатку писалися для дорослих, але вони стали улюбленими багатьох дітей і сьогодні входять в шкільну програму. Є також книги дитячих авторів, які обожнюють читати дорослі.
Можливо ви пропустили щось при читанні, а можливо просто забули і з задоволенням перечитаєте ще раз. В книгах все по-справжньому: любов, дружба і чари, тому дорослим теж дуже корисно читати і перечитувати їх. На цій виставці зібрані саме такі книги.
1. Льюїс Керролл "Аліса в Країні чудес"
Гарнга книга - улюблениця багатьох поколінь.Цікава історія про дівчинку, що впала до кролячої нори не така вже й дитяча, як здається на перший погляд, але в ній багато філософських, логічних та математичних загадок.
2. Джон Свіфт «Мандри Гулівера"
Твір народився як результат роздумів Свіфта над життям і долею людини. Це фантастичний твір за допомогою якого автору вдалося висловити свої думки, які переймали його на той час. Він був активним учасником у боротьбі ірландців за незалежність. Роман має сатиричні риси. Весь цей сарказм спрямований проти англійської монархії та політиків, які мріють тільки про високі посади. Але діти не думають про це, коли читають пригоди Гулівера.
3. Марк Твен "Пригоди Тома Соєра"
Гарна історія для кожного, кому стало нудно жити і хочеться повернути безтурботність дитинства і дух пригод.
4. А. Конан Дойль «Записки про Шерлока Холмса», «Собака Баскервілей»
Багато детективних сюжетів у цього автора.Деякі з них були екранізовані. І навіть якщо є такі, хто не читав його відомих оповідань, то обов'язково дивилися фільми за його сюжетами. Головні герої розвязують різні складні задачі і завжди лишаються переможцями.
5. Антуан де Сент-Екзюпері "Маленький принц"
Швидко плине час, на якісь речі зовсім не звертаєш увагу. Дорослим ніколи розглядати зоряне небо і задавати питання. Якщо ви помітили за собою, що ваше життя вимірюється цифрами, а квіти стали не такі привабливі, як у дитинстві, то саме час перечитати «Маленького принца».
6. Джеймс Баррі "Пітер Пен"
Чудово лишитися дитиною назавжди? Але чомусь всі діти дуже хочуть стати дорослими. Казка про Пітера Пена може стати справжнім подарунком для дорослих. Книга читається дуже легко та швидко.
7.Мігель де Сервантес Сааведра «Хитромудрий іда́льго Дон Кіхо́т з Лама́нчі»
Пригоди про божевільного лицаря часто викликають у дітей приступи сміху. Які кумедні речі він вигадує для того, щоб зробити світ кращим. Може й для дорослих воно й справді було б смішно, якби не життєвий досвід і та правда життя, яку вони знають з іншого боку. Глибокі філософські роздуми народжуються в голові у дорослих. Та все частіше виникає питання, чи правильно я розставляю пріоритети у своєму житті?
8. Ганс Крістіан Андерсен "Дикі лебеді"
Казки люблять усі. Ця гарна історія про Ельзу та її братів стала справжнім гімном перемоги добра та любові. Рекомендуємо читати всім!
9. Еріх Распе «Пригоди барона Мюнхаузена»
Вперше у 1781 році у берлінському журналі «Путівник для веселих людей» було надруковано 16 коротких оповідань. Автор підписався «М-Х-Г-Н». Саме це і стало початком формування художнього образу легендарного барона Мюнхаузена. Потім ці пригоди доповнювалися іншими авторами. Короткі жартівливі пригоди дійшли і до наших днів і користуються не меншою популярністю як у часи першого виходу у Берліні.
Приємого читання!
Віртуальна книжкова виставка "Чорнобиль б'є на сполох"
Нащадкам про Чорнобиль
…І знову я туди не повернусь
А там так само вишня розквітає
Сумує за домівкою дідусь
І був там рай, та вже його не має.
І був там рай -Чорнобильська земля
Невидимая хмара все накрила
В пустих домівках вітер там гуля
Журба оселі сумом оповила.
І небо синє і поля без краю
Сади дрімучим лісом поросли
А я в ві сні до дому повертаю
Та вже за дітьми внуки підросли…
1. Коваленко Александр Павлович, Рисованный Юрий Васильевич
Чернобыль — каким его увидел мир. / А.П.Коваленко. Ю.В.Рисованный. - К.: Молодь, 1989, 176с.: ил.
Надра Землі вичерпні, тому у двадцятому сторіччі повстало питання розвитку альтернативних джерел енергії. Найбільші плани й сподівання були пов´язані з атомною енергетикою, яка стрімко розвивалася в усьому світі, аж доки 1986 рік блискавично не зруйнував міф про ―мирний атом‖. Як коментувалися події квітня 1986 року світовими джерелами інформації, як відреагувала світова спільнота на Чорнобильську катастрофу, які виклики постали перед науковцями різних галузей? - про все це розповідає книга ― Чернобыль — каким его увидел мир‖. Книга була видана невдовзі після трагедії. На той час тема була ще дуже болюча, тому обговорювання її були вкрай емоційними та гострими. Коментарі авторів до інформації СМІ — актуальні й зараз. Навіть через тридцять років книга буде цікавою широкому колу читачів.
Книга розповідає як закордонні засоби масової інформації висвітлювали події в Чорнобилі.
2. Щербак Ю. Чернобиль. Документальна повість.– К.: Дніпро, 1989.– 223.
Герої повісті відомого українського радянського письменника — реальні люди: пожежники, вчені, робітники, лікарі, військовослужбовці, церковнослужителі, іноземці. Звела, об’єднала цих, досі не знайомих людей, подія, що приголомшила світ: аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Тоді, під час ліквідації наслідків аварії, автор часто бував на АЕС, мав численні зустрічі з учасниками «опору атомній стихії». Враження від побаченого, почутого лягли в основу документальної повісті. Письменник розкриває подробиці аварії, аналізує факти, вчинки фізиків, медиків, авіаторів, персоналу АЕС. При цьому особливу увагу він зосереджує на причинах, які призвели до вибуху четвертого реактора.
3. Губарев В. С. Зарево над Припятью: Записки журналиста. М.: Мол.гвардия, 1987. – 239с.
Книга письменника і журналіста редактора газети "Правда" відділу науки володимира Губарєва розповідає про аварію на Чорнобильській АЕС , про історію розвитку вітчизняної атомної промисловості, про теперішнє і майбутнє мирного атома.
Колаж – віртуальна книжкова виставка до Дня пам’яті жертв Голокосту
Выставка "УРОКИ ХОЛОКОСТА"
27 января в Украине на государственном уровне отмечается Международный день памяти жертв Холокоста.
Что значит слово «Холокост»? Оно эллинского происхождения и вкратце означает – всесожжение. Холокост признан величайшей человеческой трагедией 20 века. Без знания Холокоста не может быть понята история 20 столетия в целом. Писатель Леонид Коваль сказал: «Холокост – это наконечник выструганный веками стрелы антисемитизма».
В период Холокоста нацисты преследовали не только евреев, но и другие группы людей, которых считали «неполноценными»: цыган, геев, людей с физическими и умственными расстройствами. Казалось бы, почему нужно выделять среди жертв именно евреев. Ответом на этот вопрос могут служить слова Эли Визеля: «Не все жертвы были евреи, но все евреи были жертвами нацистов».
Холокост – не единственное в историческом ряду оскорблений, растаптывание достоинства и уничтожение человека. Но даже в своей не единственности явление исключительное. Это было организованное и спланированное с безумной тщательностью, исполняемое уничтожение народа. Вероятно единственного народа на земле, численность которого не может вернуться к отметке 39-40 годов.
Во время Второй мировой войны погибло более 50 миллионов человек. Однако лишь евреев и цыган умерщвляли только за их национальную принадлежность.
Из-за закодированного германской бюрократией «окончательного решения еврейского народа» было уничтожено 6 миллионов евреев.
В настоящее время в Украине известны 248 места массового убийства евреев: Бабий Яр в Киеве, Яновский Лагерь во Львове, Дробицкий Яр вблизи Харькова, Жандармская Балка в Днепропетровске, лагеря Бердичева, Житомира, Хорола, Радомишля, Умани...
Вспоминая трагедию Холокоста нельзя не вспомнить Бабий Яр в Киеве.
Бабий Яр. До войны это было место детских игр. Во время войны, два с лишним года – оно было запретной зоной, с проволокой под высоким напряжением, с лагерем, где на щитах стояла надпись, что по всякому, кто приблизится, открывается огонь. А потом сразу в один день Бабий Яр стал известен всему миру.
...19 сентября 1941 года части вермахта вошли в Киев. Первый расстрел в Бабьем Яру случился 27 сентября. Убили 752 пациентов расположенной неподалеку психиатрический клиники. Нацисты, как известно, считали душевнобольных "человеческим мусором".
В тот же день оккупационные власти расклеили по городу около двух тысяч объявлений: "29 сентября еврейское население города к восьми часам утра обязано явиться в назначенную точку сбора с документами и ценными вещами. За невыполнение приказа - расстрел".
Эсэсовцы арестовали девять ведущих раввинов Киева и заставили их выступить с заявлением: "После санобработки евреи и их дети будут переправлены в безопасные места". Местом сбора был назначен Бабий Яр.
В конце улицы устроили ворота, за которые людей пропускали группами по 30-40 человек и отбирали у них вещи и одежду. Затем местные полицейские дубинками гнали жертвы к проходам в насыпи на краю оврага. На противоположной стороне сидели пулеметчики. Тела расстрелянных скатывались по откосу на дно. После того, как ров заполнялся 2-3 слоями трупов, сверху их присыпали землей.
В первые два дня было убито 33771 человек. 1, 2, 8 и 11 октября расстреляли тех, кто не явился по приказу - около 17 тысяч человек.
Массовые расправы в Бабьем Яру продолжались до конца оккупации Киева в ноябре 1943 года. Расстреливали заложников, подпольщиков и партизан, узников находившегося неподалеку Сырецкого концлагеря, цыган и караимов. Там же был расстрелян 621 член Организации украинских националистов, выступавших за независимость Украины, в том числе поэтесса Елена Телига и ее коллеги по редакции газеты "Украинское слово".
В ночь на 29 сентября 1943 года в Бабьем Яру произошло восстание 329 заключенных Сырецкого лагеря, которых заставляли откапывать и сжигать трупы. Восемнадцать человек из них сумели бежать и спастись. Точное число жертв, покоящихся в гигантском массовом захоронении, установить не удалось. Наиболее достоверная цифра - 70 тысяч, но некоторые источники говорят о 100-120 тысячах.
Евгений Евтушенко написал в 1961 году поэму "Бабий Яр", переведенную на 72 языка. Она начиналась строкой: "Над Бабьим Яром памятников нет".
29 сентября 1991 года, в день 50-летия начала массовых убийств, в окрестностях Бабьего Яра установили памятник в виде бронзовой меноры, а 29 сентября 2009 года - скульптуру мальчика, читающего приказ оккупантов о явке в Бабий Яр. Появились также отдельные монументы и памятные знаки погибшим детям, футболистам, священнослужителям и украинским националистам.
В 2005 году правительство Украины объявило Бабий Яр историко-культурным заповедником.
...Над Бабьим Яром шелест диких трав.
Деревья смотрят грозно,
по-судейски.
Все молча здесь кричит,
и, шапку сняв,
я чувствую,
как медленно седею.
И сам я,
как сплошной беззвучный крик,
над тысячами тысяч погребенных.
Я —
каждый здесь расстрелянный старик.
Я —
каждый здесь расстрелянный ребенок...
( Е.Евтушенко поэма "Бабий Яр")
Бабий Яр и Освенцим – самые страшные и самые известные символы Холокоста.
Ежегодно в международный день памяти Холокоста жители самых разных стран воздают дань мужеству и самоотверженности узников нацистских концлагерей.
Именно в этот день в 1945 году советскими солдатами был освобожден концентрационный лагерь Освенцим – в годы войны в нем до смерти было замучено около 1 300 000 человек, из которых около 1 000 000 составляли евреи.
Трагедия Бабьего Яра заставляет вспомнить знаменитый афоризм о равнодушных, которых следует бояться больше врагов. Поэтому ко Дню памяти жертв Холокоста во многих школах, учебных заведениях Украины проводятся уроки памяти и круглые столы, посвященные скорбной дате. К этой дате в школьной библиотеке была оформлена выставка "Уроки Холокоста".
27 января - День памяти жертв Холокоста
(классный час)
Одним из самых чудовищных проявлений деятельности Гитлера и его идеологии стал Холокост – массовое преследование и уничтожение европейских евреев в период с 1933 по 1945 год. Это стало беспрецедентным примером уничтожения в истории наряду с геноцидом армян в начале 20-го века в Османской империи. 27 января, день памяти жертв Холокоста, был связан с первым освобождением одного из лагерей - Освенцима.
Цель – на уничтожение
Главной целью, которую ставили перед собой приспешники Гитлера и авторы решения еврейского вопроса, было целенаправленное истребление отдельной нации. В результате погибло до 60% европейских евреев, что составило приблизительно треть в целом от населения евреев. По разным данным, было уничтожено до 6 млн человек. Освобождение наступило только в 1945 году, 27 января. Международный день памяти жертв Холокоста объединил в себе память не только о погибших евреях.
В более широком смысле Холокост как явление нацистской Германии предполагает уничтожение и прочих национальных, гомосексуальных меньшинств, безнадежно больных, а также медицинские эксперименты. Этим терминов стали обозначить в принципе все преступные действия и идеологию фашизма. В частности, было истреблено до трети от общей численности населения цыган. Не включая военные потери, были истреблены порядка десяти процентов поляков и приблизительно три миллиона военнопленных Красной Армии.
Машина смерти
В массовой «чистке» человеческих ресурсов ключевое внимание уделялось и больным. Душевнобольные и нетрудоспособные подвергались массовому истреблению. К ним же относились и гомосексуалисты, которых было уничтожено девять тысяч. Кроме истребления, система холокоста предполагала постоянное совершенствование системы истребления. Сюда же относятся и бесчеловечные медицинские эксперименты, которые в рамах лагерей ставили на заключенных врачи и ученые Вермахта.
Воистину «промышленные» масштабы уничтожения людей продолжались вплоть до вторжения союзных войск на территорию Германии. В связи с этим 27 января, день памяти жертв нацизма, объединил в себе все человеческие жертвы целенаправленного истребления в рамках созданной системы лагерей.
Еврейский термин
Сами евреи значительно чаще употребляют другой термин – Шоа, который обозначает политику фашистов по целенаправленному уничтожению народа и переводится, как катастрофа или бедствие. Считается более корректным термином, нежели Холокост. Этот термин объединил в себе всех, кто жил в оккупированных территориях и погиб при массовых расстрелах, в лагерях, тюрьмах, гетто, убежищах и лесах, при попытке сопротивления, в качестве участника партизанского, подпольного движения, во время восстаний или при попытке к бегству, пересечении границы, был убит нацистами или их сторонниками. Еврейское слово оказалось максимально емким и включило в себя всех представителей нации, погибших от нацистского режима, а также прошедших через страшные мучения плена и лагерей, но все же выживших. Для всех них 27 января – день памяти жертв Холокоста – является знаковой, исторической вехой, о которой вряд ли еврейский народ сможет когда-нибудь забыть.
Цифры смерти и жизни
Сразу после войны начали появляться первые цифры, отражавшие чудовищные злодеяния Третьего рейха на территории Европы и России. Так, по самым ранним оценкам, для реализации различных целей по отношению к «неполноценным» людям – использование в качестве рабской силы на стройках и производствах, изоляция, наказание, уничтожение – было организовано семь тысяч лагерей и гетто. В число неполноценных, помимо евреев, входили славяне, поляки, цыгане, умалишенные, гомосексуалисты, неизлечимо больные. В начале 21-го века официально было объявлено, что таких учреждений нацисты создали порядка двадцати тысяч. К таким выводам во время исследований пришли сотрудники и ученые Мемориального музея Холокоста, который находится в Вашингтоне. Спустя десять лет этот же музей объявил, что нашел новые места дислокации подобных лагерей смерти, которых, по их подсчетам, в Европе было около 42,5 тыс.
Сложности в определении жертв
Как известно, после окончания войны мировая общественность охарактеризовала действия нацистов как преступление против мира и человечности и приняла решение судить тех, кто остался. На знаменитом Нюрнбергском процессе, который длился более десяти дней, была озвучена официальная на тот момент цифра убитых евреев – 6 миллионов. Однако эта цифра, безусловно, не отражает действительности, поскольку поименного списка погибших нет. При приближении советских и союзных войск гитлеровцы уничтожали любые следы, которые могли бы пролить свет на истину. В Иерусалиме, в Национальном мемориале Катастрофы и Героизма, есть поименный список идентифицированных четырех миллионов. Но трудности подсчета истинного количества жертв объясняются тем, что убитые на территории Советского Союза евреи никак не могли быть посчитаны, поскольку все проходили под грифом «советский гражданин». Кроме того, было много погибших в Европе, которых было некому фиксировать.
При подсчете сводных данных ученые используют сведения переписей, сделанных до войны и после. Согласно этим данным, в Польше погибло 3 млн евреев, СССР – 1,2 млн, Белоруссии – 800 тыс., Литве и Германии – по 140 тыс., Латвии – 70 тыс., Венгрии – 560 тыс., Румынии – 280 тыс., Голландии – 100 тыс., во Франции и Чехии – по 80 тыс., в Словакии, Греции, Югославии было уничтожено от 60 до 70 тыс. человек. Какие бы сложности ни вызывали подсчеты, для всех, кто чтит международный день памяти жертв Холокоста, кратко озвученные зверства нацистов являются преступлением против человечности.
Освенцим
Один из самых известных и страшных лагерей смерти. И хотя здесь нацисты вели довольно строгий учет узников, нет единого мнения о количестве жертв. На мировом процессе называлась цифра в 4 млн человек, эсэсовцы, работавшие в лагере, называли 2-3 млн, различные ученые называют от 1 до 3,8 млн. Освобождением именно этого лагеря и обозначен день 27 января – международный день памяти жертв Холокоста. Лагерь, известный в мировой практике как Аушвиц, был организован недалеко от польского города Освенцим. С 1941 по 1945 годы на его территории было уничтожено 1,4 млн человек, из которых 1,1 млн – евреи. Этот лагерь просуществовал дольше всех и вошел в историю как символ Холокоста. Через два года после окончания войны здесь был организован музей, вошедший в состав Всемирного наследия ЮНЕСКО. Поскольку это был первый лагерь, который был освобожден в ходе разгрома фашистских войск, он стал квинтэссенцией жестокости, бесчеловечности, истинного ада на Земле. По решению ООН, 27 января, день памяти жертв геноцида 2-й мировой войны, стал международным днем памяти.
Три этапа решения еврейского вопроса
На международном трибунале в Нюрнберге было рассказано, что решение этого вопроса делилось на три этапа. До 1940 года от евреев зачищалась Германия и занятые ею области. До 1942 года велась работа по концентрации всего еврейского населения в Польше и Восточной Европе, находящейся под управлением Германии. Тогда были сформированы по всей восточной территории гетто, где они были изолированы. Третий период длился до конца войны и подразумевал полное физическое уничтожение евреев. Приказ об окончательном решении вопроса был подписан непосредственно самим Генрихом Гиммлером. До уничтожения планировалось, помимо помещения в гетто, отделить их от другого населения, так называемая сегрегация, а также предусматривалось полное вытеснение из общественной жизни, конфискация их имущества и приведение евреев в такое состояние, когда возможность выживания обеспечивалась бы только рабским трудом. Память и об этих преступлениях заключена в мероприятиях, проводимых 27 января. День памяти жертв посвящен не только тем, кто погиб, но, возможно, в первую очередь тем, кто ценой невероятных усилий смог выжить.
Определение даты
Стоит отметить, что далеко не сразу был обозначен в мировой хронике войны международный день памяти жертв Холокоста. Дата была утверждена отдельной резолюцией ООН, которая была принята 1 ноября 2005 года. Тогда специальное заседание Генеральной ассамблеи ООН, посвященной 60-летию освобождения, началось с минуты молчания. В заседании приняла участие и та страна, которая стала источником чудовищной катастрофы европейского еврейства. Демократическая Германия, заявил тогда ее представитель, извлекла уроки из опасных и чудовищных ошибок своего прошлого, методов управления неверного, заблуждавшегося руководства. Именно для этой страны 27 января, день памяти жертв Холокоста в Германии, ежегодные церемонии по этому поводу являются непрестанным напоминанием ошибок. Однако немецкий народ понимает свою ответственность перед этим народом и сознательно не замыливает свое прошлое. В 2011 году этот день впервые включил упоминание и цыган как жертв геноцида.
Воспитание молодого поколения
Совершенные зверства человека против человека остаются в истории и памяти человечества навсегда. Однако есть такие преступления, напоминание о которых должно повторяться из раза в раз, чтобы не допустить, уберечь, предупредить. Именно к такому преступлению относится планомерное уничтожение нацистами всех тех, кого они считали низшими расами и не заслуживающими права на жизнь. Для лучшего изучения этого периода в школах проводят открытые уроки с демонстрацией документальной хроники, в том числе съемок, сделанных самими нацистами в лагерях и на массовых казнях. «27 января – день памяти жертв Холокоста» – классный час с таким названием проводится во многих российских и европейских школах. На этих уроках подробно объясняется происхождение слова и его значение. В частности, что слово имеет греческий библейский корень, который означает «жертва всесожжения». На уроках школьникам демонстрируют чудовищные слайды с фото, облетевшими весь мир после международного трибунала, закрепляется смысл международной трагедии, связанной с Холокостом. Свет клином сошелся Первый вопрос, который возникает при изучении Холокоста, почему такую ненависть вызывал именно еврейский народ? Почему евреи стали основной целью в программе уничтожения человечества? Однозначных ответов на эти вопросы нет по сей день. Одна из распространенных версий заключается в том, что в тот период массовому сознанию немцев был свойственен антисемитизм, который Гитлеру удалось раздуть до неимоверных размеров. Именно поэтому, прикрываясь общим интересом, ему и удалось реализовать свои цели по уничтожению. Еще одной причиной такого попустительства немецкого народа называют то, что отнятое у евреев имущество после Хрустальной ночи в ноябре 1938 года было передано простым немцам. Среди прочих причин борьба за их собственность и за ведущие позиции, которые евреи занимали в обществе, называется как одна из самых вероятных. Однако кроме этого во главе риторики Гитлера стоял вопрос расового превосходства. И всех, кто, согласно его теории, был хуже арийцев по признакам, понятным только сторонникам этой идеи, требовалось уничтожить. И 27 января – день памяти жертв Холокоста – является тем регулярным напоминанием, до чего могут довести ортодоксальное поклонение и подчинение какой бы то ни было идеи.
Международный день страдания
Несмотря на понимание международного характера свершившейся трагедии, на протяжении более полувека единого дня памяти жертв тех страшных событий не было. И лишь в 2005 году было принято решение выбрать дату, которой стал день освобождения первого лагеря Освенцима – 27 января. День памяти жертв Холокоста тем не менее в некоторых странах отмечается в свою дату. В Венгрии таким днем был выбран день массового переселения венгерских евреев в гетто – 16 апреля 1944 года. Период восстания в Варшавском гетто, которое проходило в январе 1943 года и было подавлено избран в качестве памятной даты в Израиле. Согласно еврейскому календарю это день 27 нисана. По григорианскому календарю эта дата совпадает с периодом 7 апреля по 7 мая. В Латвии памятным днем было избрано 4 июля, когда в 1941 году были сожжены все синагоги. 9 октября 1941 года началась массовая депортация румынских евреев. Это стало датой Холокоста в Румынии. День памяти жертв Холокоста в Германии отмечается, как и во всем мире, 27 января.
Любі читачі нашої бібліотеки бажаємо познайомити вас з цікавою та талановитою людиною, письменником, публіцистом та педагогом Сухомлинським Васильом Олександровичем.
Для цього була розроблена ця віртуальна виставка, бажаємо вам приємного знайомства з життям та творчостю письменника, гарного настрою та творчої наснаги.
Щіро запрошуємо до нашої бібліотеки!
Віртуальна виставка
Виховання серця
присвячена 100-річчю від дня народження В.О.Сухомлинського
Роки дитинства — це насамперед виховання серця.
В.О.Сухомлинський
Рубрика "Творчий шлях"
Цікаві факти про життя відомих людей.
Сухомлинський Василь Олександрович
(1918-1970)
Педагог, публіцист, письменник.
Закінчив Полтавський педагогічний інститут (1939).
1935 р. розпочав педагогічну діяльність. Працював учителем у Василівській школі Онуфріївського району, учителем і завучем в Онуфріївській середній школі. Багаторічний
(1947—1970) директор Павлиської середньої школи. Кандидат педагогічних наук (з 1955), автор багатьох книг, брошур і статей, художніх творів для дітей. Розробляв питання теорії і методики виховання у шкільному колективі та родині, всебічного розвитку особистості учнів, педагогічної майстерності. Особливу увагу приділяв патріотичному вихованню дітей і молоді, проблемам розумового, морального, естетичного та трудового виховання школярів. Книга В.О.Сухомлинського "Серце віддаю дітям" (1969) удостоєна Державної премії УРСР 1974 р.
1935 р. розпочав педагогічну діяльність. Працював учителем у Василівській школі Онуфріївського району, учителем і завучем в Онуфріївській середній школі. Багаторічний
(1947—1970) директор Павлиської середньої школи. Кандидат педагогічних наук (з 1955), автор багатьох книг, брошур і статей, художніх творів для дітей. Розробляв питання теорії і методики виховання у шкільному колективі та родині, всебічного розвитку особистості учнів, педагогічної майстерності. Особливу увагу приділяв патріотичному вихованню дітей і молоді, проблемам розумового, морального, естетичного та трудового виховання школярів. Книга В.О.Сухомлинського "Серце віддаю дітям" (1969) удостоєна Державної премії УРСР 1974 р.
Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 р. в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області (за тогочасним адміністративно-територіальним поділом — Василівська волость Олександрійського повіту Херсонської губернії) у незаможній селянській родині. Батько його, Олександр Омелянович, працював по найму як тесляр і столяр у поміщицьких економіях та заможних селянських господарствах. Після встановлення радянської адміністрації в Україні був активістом колгоспного життя у селі, брав участь у керівництві кооперацією та місцевим колгоспом, виступав у пресі як сількор, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з деревообробної справи) у семирічній школі. Мати майбутнього славетного педагога, Оксана Юдівна, працювала в колгоспі. Разом з Олександром Омеляновичем вона виховала, крім Василя, ще трьох дітей — Івана, Сергія та Меланію. Всі вони стали вчителями.
Василь Сухомлинський навчався спочатку (1926—1933) у Василівській семирічці, де був одним із кращих учнів.
Влітку 1934 р. він вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому педінституті і того ж року став студентом факультету мови та літератури цього вузу. Проте через хворобу 1935 р. змушений був перервати навчання в інституті. Сімнадцятирічним юнаком розпочав Василь свою практичну педагогічну роботу.
У 1935—1938 рр. він викладав українську мову і літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах Онуфріївського району.
У 1936 р. Сухомлинський продовжив навчання на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де спершу здобув кваліфікацію учителя української мови і літератури неповної середньої школи, а згодом — і викладача цих же предметів середньої школи (1938). Згадуючи цей час, Василь Олександрович писав: "Мені випало щастя два роки вчитися в Полтавському педагогічному інституті… Кажу — випало щастя, бо нас, двадцятирічних юнаків та дівчат, оточувала в інституті атмосфера творчої мислі, допитливості, жадоби знань. Я з гордістю називаю Полтавський педагогічний інститут своєю альма-матер…"
З 1938 р. і до початку Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович працював в Онуфріївській середній школі учителем української словесності, а через деякий час — і завідуючим навчальною частиною школи.
Війна внесла свої корективи у розмірений ритм життя: у липні 1941 р. Василя Олександровича було призвано до війська. Закінчивши військово-політичні курси у Москві, одержав військове звання молодшого політрука, а з вересня 1941 р. він — політрук роти у діючій армії. 9 лютого 1942 р. в бою за село Клепініно під Ржевом дістав тяжке поранення і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях.
З червня 1942 р. до березня 1944 р. В.О.Сухомлинський працював директором середньої школи і вчителем російської мови і літератури у селищі Ува Удмуртської АРСР. Навесні 1944 р. Василь Олександрович разом з дружиною Г.І.Сухомлинською виїжджає на Україну, в щойно визволений Онуфріївський район Кіровоградської області. Упродовж чотирьох років він працював завідуючим районним відділом народної освіти і одночасно викладав у школі. Саме в цей період Василь Олександрович дебютує у пресі — онуфріївській районці "Ударна праця" та обласній газеті "Кіровоградська правда" — із статтями на педагогічні теми. Найперша його публікація — "Перед новим навчальним роком" — з’явилася 25 серпня 1945 р. в "Ударній праці". 1948 р. В.О.Сухомлинського призначають, на його прохання, директором Павлиської середньої школи. Цим навчальним закладом він керував до останку життя, двадцять три роки у Павлиші стали найпліднішим періодом його науково-практичної та літературно-публіцистичної діяльності. Василь Олександрович доклав чимало зусиль, аби піднести пересічну сільську школу на рівень найкращих у тодішньому СРСР загальноосвітніх навчальних закла-дів, щоб перетворити її на справжню лабораторію передової педагогічної думки і якнайповніше узагальнити набутий досвід. І він досяг поставленої мети, насамперед завдяки власній винятковій працьовитості, постійному творчому горінню, твердій, безкомпромісній вимогливості як до себе, так і до всього педагогічного колективу.
Починаючи з 1949 р. Василь Олександрович виступає не тільки у місцевій періодиці, а й у республіканських та всесоюзних виданнях. У першій половині 50-х років його починають друкувати й педагогічні видання тодішнього "соціалістичного табору". 1955 р. він успішно захищає у Київському державному університеті кандидатську дисертацію на тему "Директор школи — керівник навчально-виховної роботи", а через рік з’являється його перша велика монографія "Виховання колективізму у школярів". Наприкінці п’ятдесятих років виходять друком одна за одною такі грунтовні праці В.О.Сухомлинського, як "Педагогічний колектив середньої школи" та "Виховання радянського патріотизму у школярів". Даниною тогочасній ідеології була книга педагога "Виховання комуністичного ставлення до праці" (1959). На найвищий щабель своєї педагогічної творчості Василь Олександрович піднявся у шістдесяті роки. Саме тоді з особливою виразністю і силою проявився його яскравий і самобутній талант педагога-дослідника й педагога-публіциста, саме у ті роки написав він найкращі книги, статті, художні твори для дітей та юнацтва. До найголовніших, найгрунтовніших творів В.О.Сухомлинського, опублікованих починаючи із 1960 р., належать: "Як ми виховали мужнє покоління" , "Духовний світ школяра" , "Праця і моральне виховання", "Моральний ідеал молодого покоління", "Сто порад учителеві", "Листи до сина", "Батьківська педагогіка", "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості" і особливо — "Павлиська середня школа" та "Серце віддаю дітям" (1969). Остання праця витримала вже кільканадцять видань, вона була удостоєна першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973) і Державної премії УРСР (1974). На високу оцінку заслуговують і праці В.О.Сухомлинського, які з’явилися окремими виданнями вже після смерті талановитого педагога: "Народження громадянина", "Методика виховання колективу", "Розмова з молодим директором школи", "Як виховати справжню людину". Віддаючи багато енергії вчительській роботі, створюючи фундаментальні педагогічні твори, В.О.Сухомлинський водночас виступав і як активний громадський діяч, систематично проводив культурно-освітню роботу серед населення Павлиша, брав діяльну участь у численних науково-педагогічних конференціях, симпозіумах, сесіях, нарадах, семінарах. Не обійшло його й офіційне визнання: з 1957 р. В.О.Сухомлинський — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР, з 1958 р. — заслужений учитель УРСР. У 1968 р. йому присвоїли звання Героя соціалістичної праці. Того ж року він був обраний членом-кореспондентом АПН СРСР. 2 вересня 1970 р. серце Василя Олександровича Сухомлинського перестало битися. Втім, фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань, не зупинила його жертовного служіння школі, учительству, вітчизняній педагогічній науці. "Людина, — любив повторювати педагог, — народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний". Ці проникливі слова можна і треба віднести й до самого Василя Олександровича, адже саме вони були тим категоричним імперативом, якому завжди і всюди слідував він у своєму недовгому, але яскравому й напрочуд плідному житті Педагога. Все найцінніше, створене ним, назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної педагогіки та національної духовної культури.
Василь Сухомлинський навчався спочатку (1926—1933) у Василівській семирічці, де був одним із кращих учнів.
Влітку 1934 р. він вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому педінституті і того ж року став студентом факультету мови та літератури цього вузу. Проте через хворобу 1935 р. змушений був перервати навчання в інституті. Сімнадцятирічним юнаком розпочав Василь свою практичну педагогічну роботу.
У 1935—1938 рр. він викладав українську мову і літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах Онуфріївського району.
У 1936 р. Сухомлинський продовжив навчання на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де спершу здобув кваліфікацію учителя української мови і літератури неповної середньої школи, а згодом — і викладача цих же предметів середньої школи (1938). Згадуючи цей час, Василь Олександрович писав: "Мені випало щастя два роки вчитися в Полтавському педагогічному інституті… Кажу — випало щастя, бо нас, двадцятирічних юнаків та дівчат, оточувала в інституті атмосфера творчої мислі, допитливості, жадоби знань. Я з гордістю називаю Полтавський педагогічний інститут своєю альма-матер…"
З 1938 р. і до початку Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович працював в Онуфріївській середній школі учителем української словесності, а через деякий час — і завідуючим навчальною частиною школи.
Війна внесла свої корективи у розмірений ритм життя: у липні 1941 р. Василя Олександровича було призвано до війська. Закінчивши військово-політичні курси у Москві, одержав військове звання молодшого політрука, а з вересня 1941 р. він — політрук роти у діючій армії. 9 лютого 1942 р. в бою за село Клепініно під Ржевом дістав тяжке поранення і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях.
З червня 1942 р. до березня 1944 р. В.О.Сухомлинський працював директором середньої школи і вчителем російської мови і літератури у селищі Ува Удмуртської АРСР. Навесні 1944 р. Василь Олександрович разом з дружиною Г.І.Сухомлинською виїжджає на Україну, в щойно визволений Онуфріївський район Кіровоградської області. Упродовж чотирьох років він працював завідуючим районним відділом народної освіти і одночасно викладав у школі. Саме в цей період Василь Олександрович дебютує у пресі — онуфріївській районці "Ударна праця" та обласній газеті "Кіровоградська правда" — із статтями на педагогічні теми. Найперша його публікація — "Перед новим навчальним роком" — з’явилася 25 серпня 1945 р. в "Ударній праці". 1948 р. В.О.Сухомлинського призначають, на його прохання, директором Павлиської середньої школи. Цим навчальним закладом він керував до останку життя, двадцять три роки у Павлиші стали найпліднішим періодом його науково-практичної та літературно-публіцистичної діяльності. Василь Олександрович доклав чимало зусиль, аби піднести пересічну сільську школу на рівень найкращих у тодішньому СРСР загальноосвітніх навчальних закла-дів, щоб перетворити її на справжню лабораторію передової педагогічної думки і якнайповніше узагальнити набутий досвід. І він досяг поставленої мети, насамперед завдяки власній винятковій працьовитості, постійному творчому горінню, твердій, безкомпромісній вимогливості як до себе, так і до всього педагогічного колективу.
Починаючи з 1949 р. Василь Олександрович виступає не тільки у місцевій періодиці, а й у республіканських та всесоюзних виданнях. У першій половині 50-х років його починають друкувати й педагогічні видання тодішнього "соціалістичного табору". 1955 р. він успішно захищає у Київському державному університеті кандидатську дисертацію на тему "Директор школи — керівник навчально-виховної роботи", а через рік з’являється його перша велика монографія "Виховання колективізму у школярів". Наприкінці п’ятдесятих років виходять друком одна за одною такі грунтовні праці В.О.Сухомлинського, як "Педагогічний колектив середньої школи" та "Виховання радянського патріотизму у школярів". Даниною тогочасній ідеології була книга педагога "Виховання комуністичного ставлення до праці" (1959). На найвищий щабель своєї педагогічної творчості Василь Олександрович піднявся у шістдесяті роки. Саме тоді з особливою виразністю і силою проявився його яскравий і самобутній талант педагога-дослідника й педагога-публіциста, саме у ті роки написав він найкращі книги, статті, художні твори для дітей та юнацтва. До найголовніших, найгрунтовніших творів В.О.Сухомлинського, опублікованих починаючи із 1960 р., належать: "Як ми виховали мужнє покоління" , "Духовний світ школяра" , "Праця і моральне виховання", "Моральний ідеал молодого покоління", "Сто порад учителеві", "Листи до сина", "Батьківська педагогіка", "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості" і особливо — "Павлиська середня школа" та "Серце віддаю дітям" (1969). Остання праця витримала вже кільканадцять видань, вона була удостоєна першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973) і Державної премії УРСР (1974). На високу оцінку заслуговують і праці В.О.Сухомлинського, які з’явилися окремими виданнями вже після смерті талановитого педагога: "Народження громадянина", "Методика виховання колективу", "Розмова з молодим директором школи", "Як виховати справжню людину". Віддаючи багато енергії вчительській роботі, створюючи фундаментальні педагогічні твори, В.О.Сухомлинський водночас виступав і як активний громадський діяч, систематично проводив культурно-освітню роботу серед населення Павлиша, брав діяльну участь у численних науково-педагогічних конференціях, симпозіумах, сесіях, нарадах, семінарах. Не обійшло його й офіційне визнання: з 1957 р. В.О.Сухомлинський — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР, з 1958 р. — заслужений учитель УРСР. У 1968 р. йому присвоїли звання Героя соціалістичної праці. Того ж року він був обраний членом-кореспондентом АПН СРСР. 2 вересня 1970 р. серце Василя Олександровича Сухомлинського перестало битися. Втім, фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань, не зупинила його жертовного служіння школі, учительству, вітчизняній педагогічній науці. "Людина, — любив повторювати педагог, — народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний". Ці проникливі слова можна і треба віднести й до самого Василя Олександровича, адже саме вони були тим категоричним імперативом, якому завжди і всюди слідував він у своєму недовгому, але яскравому й напрочуд плідному житті Педагога. Все найцінніше, створене ним, назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної педагогіки та національної духовної культури.
Рубрика "Твори"
Василь Сухомлинський
КАЗКИ ШКОЛИ ПІД ГОЛУБИМ НЕБОМ
(збірка оповідань та казок для дітей)
Завантажити текст оповідань та казок Василя Сухомлинського зі збірки "Казки школи під голубим небом", назви за абеткою - від А до З (txt.zip)
А вона усміхається
Осінній заморозок прийшов ясної місячної ночі. Підійшов до куща троянди, дихнув холодом. Впали на землю рожеві пелюстки. Скрутилося листячко.
Пішов заморозок лугом. Де пройшов — пожовкла трава. Підійшов до зеленого клена, дихнув — листя пожовтіло. Сів відпочивати під горобиною — листя стало багряне, мов небо на вітряний день при заході сонця.
Довго ходив заморозок садками й полями. Забув лише підійти до маленької ромашки. Стоїть вона при дорозі, на тополю дивиться й дивується: чому це листя на ній пожовкло.
Зійшло сонце. Пестить своїм промінням білу ромашку. А вона усміхається.
Пішов заморозок лугом. Де пройшов — пожовкла трава. Підійшов до зеленого клена, дихнув — листя пожовтіло. Сів відпочивати під горобиною — листя стало багряне, мов небо на вітряний день при заході сонця.
Довго ходив заморозок садками й полями. Забув лише підійти до маленької ромашки. Стоїть вона при дорозі, на тополю дивиться й дивується: чому це листя на ній пожовкло.
Зійшло сонце. Пестить своїм промінням білу ромашку. А вона усміхається.
* * *
А серце тобі нічого не наказало?
Андрійко прийшов зі школи й побачив заплакану матір. Він поклав книжки й сів за стіл. Чекає обіду.
— А тата відвезли в лікарню,— каже мати. — Занедужав батько.
Вона ждала, що син занепокоїться, стривожиться.
Та син був незворушний, спокійний.
Мати великими очима дивилась на Андрійка.
— А нам завтра до лісу йти,— каже Андрійко. — Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.
— Та й куди ж ти підеш завтра?
— До лісу... Як наказала вчителька.
— А серце тобі нічого не наказало? — спитала мати й заплакала.
— А тата відвезли в лікарню,— каже мати. — Занедужав батько.
Вона ждала, що син занепокоїться, стривожиться.
Та син був незворушний, спокійний.
Мати великими очима дивилась на Андрійка.
— А нам завтра до лісу йти,— каже Андрійко. — Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.
— Та й куди ж ти підеш завтра?
— До лісу... Як наказала вчителька.
— А серце тобі нічого не наказало? — спитала мати й заплакала.
* * *
А хто ж вам казку розповідає, бабусю?
Петрик і Миколка звикли, що бабуся Марія дає їм вечеряти, стелить постіль і вкладає спати. Як покладе онуків у постіль, сідає на стілець і розповідає їм казку.
Бабусина казка заколисує маленьких онуків. Вони засинають.
А вранці прокидаються і бачать: бабуся Марія вже порається на кухні. Готує їм сніданок.
Одного разу Миколка питає:
— Бабусю, а коли ви спите?
— Як вас покладу...
— А встаєте коли?
— Як вам ще лишається три години спати.
— А хто ж вам казку розповідає, бабусю?
Бабуся Марія усміхнулася й нічого не відповіла.
А Миколка думав: «А все-таки, хто ж розповідає бабусі казку?»
Бабусина казка заколисує маленьких онуків. Вони засинають.
А вранці прокидаються і бачать: бабуся Марія вже порається на кухні. Готує їм сніданок.
Одного разу Миколка питає:
— Бабусю, а коли ви спите?
— Як вас покладу...
— А встаєте коли?
— Як вам ще лишається три години спати.
— А хто ж вам казку розповідає, бабусю?
Бабуся Марія усміхнулася й нічого не відповіла.
А Миколка думав: «А все-таки, хто ж розповідає бабусі казку?»
* * *
Бабусин борщ
У бабусі дві онучки. Живуть вони у великому місті, а на літні канікули приїздять до неї в гості.
Радіє бабуся онучкам. Пригощає їх черешнями, свіжим медом і варениками. Та дівчаткам найбільше хочеться борщу: мама розповідала, що бабуся борщ варить смачний-пресмачний.
Зварила бабуся борщ — зі свіжими помідорами, капустою і сметаною. Та от біда... Забувати стала.
Поки варила — двічі посолила. Поставила на стіл дві миски борщу та й припрошує онучок:
— А чи солила — й не пам’ятаю... Стара вже... От сіль у сільниці — добавляйте собі на смак.
З’їли дівчатка по ложці борщу.
Ой, який же солоний! Зглянулись між собою, усміхнулись непомітно.
Ложка за ложкою — виїли та й ще попросили. Та все дякують бабусі.
А вона радіє.
— А чи солила ж я борщ? — питається бабуся.
— Ми й не помітили,— каже Ніна. — Такий смачний, що про сіль і не подумали.
— Отже, солила,— з полегкістю зітхнула бабуся. — А завтра це діло вам доручу: боюся, що забуду посолити.
— Добре, бабусю,— і знову зглянулись. І непомітно всміхнулись.
Радіє бабуся онучкам. Пригощає їх черешнями, свіжим медом і варениками. Та дівчаткам найбільше хочеться борщу: мама розповідала, що бабуся борщ варить смачний-пресмачний.
Зварила бабуся борщ — зі свіжими помідорами, капустою і сметаною. Та от біда... Забувати стала.
Поки варила — двічі посолила. Поставила на стіл дві миски борщу та й припрошує онучок:
— А чи солила — й не пам’ятаю... Стара вже... От сіль у сільниці — добавляйте собі на смак.
З’їли дівчатка по ложці борщу.
Ой, який же солоний! Зглянулись між собою, усміхнулись непомітно.
Ложка за ложкою — виїли та й ще попросили. Та все дякують бабусі.
А вона радіє.
— А чи солила ж я борщ? — питається бабуся.
— Ми й не помітили,— каже Ніна. — Такий смачний, що про сіль і не подумали.
— Отже, солила,— з полегкістю зітхнула бабуся. — А завтра це діло вам доручу: боюся, що забуду посолити.
— Добре, бабусю,— і знову зглянулись. І непомітно всміхнулись.
* * *
Бабусині руки
Бабуся плете панчохи. Швидко рухаються її старі, натруджені руки. Ось вони зустрілись — права і ліва. Допомагають одна одній. Ось вони зупинились, радяться про щось.
Порадились — і знову за роботу. Ще швидше почали плести. А ввечері пальці однієї руки потискують пальці іншої. Це вони дякують один одному за веселу працю.
Та ось бабуся захворіла. Лежить у ліжку, підкралась до неї недуга.
А мама говорить:
— Це роки уклали бабусю у постіль.
Руки стали нерухомі. Лежать поряд на грудях, одна близько одної. Тихенько ворушаться пальці. Це рукам хочеться одна до одної. Але роки не дозволяють.
Наблизилась права рука до лівої, взялась пальцями за пальці. І завмерла. Це вона скаржиться на біль.
Помаленьку бабуся стала поправлятися. Ожили її руки. Ще не встає з ліжка, а руки вже не можуть обійтися одна без одної. Плетуть панчохи.
Але чого вони все частіше радяться між собою? Невже вони забули, як плести?
Порадились — і знову за роботу. Ще швидше почали плести. А ввечері пальці однієї руки потискують пальці іншої. Це вони дякують один одному за веселу працю.
Та ось бабуся захворіла. Лежить у ліжку, підкралась до неї недуга.
А мама говорить:
— Це роки уклали бабусю у постіль.
Руки стали нерухомі. Лежать поряд на грудях, одна близько одної. Тихенько ворушаться пальці. Це рукам хочеться одна до одної. Але роки не дозволяють.
Наблизилась права рука до лівої, взялась пальцями за пальці. І завмерла. Це вона скаржиться на біль.
Помаленьку бабуся стала поправлятися. Ожили її руки. Ще не встає з ліжка, а руки вже не можуть обійтися одна без одної. Плетуть панчохи.
Але чого вони все частіше радяться між собою? Невже вони забули, як плести?
* * *
Бабуся і Петрик
Теплого весняного дня бабуся Марія повела свого онука до лісу.
Петрик був хлопчик ледаченький. Бабуся дала йому нести вузлик з їжею та водою. А Петрикові вузлик здався дуже важким.
Бабуся взяла його й понесла сама, а Петрикові дала тільки пляшку з водою.
Ось прийшли до лісу, сіли відпочити. Аж бачать, до куща прилетіла маленька пташка. У дзьобику вона принесла волосинку.
Петрик тихенько підвівся й заглядає в кущ. А там — велике волосяне гніздо.
Пташка справно кудись літала, швидко поверталася до гнізда. І щоразу приносила по волосинці.
Петрик дивувався, аж дух йому перехоплювало.
— Бабусю,— пошепки питає він,— невже ото вона по волосинці наносила, що збудувала таке велике гніздо?
— Атож, по волосинці,— каже бабуся. — Така працьовита пташка. Петрик задумався.
А згодом мовить:
— Бабусю, я ваше пальто з лісу нестиму...
Петрик був хлопчик ледаченький. Бабуся дала йому нести вузлик з їжею та водою. А Петрикові вузлик здався дуже важким.
Бабуся взяла його й понесла сама, а Петрикові дала тільки пляшку з водою.
Ось прийшли до лісу, сіли відпочити. Аж бачать, до куща прилетіла маленька пташка. У дзьобику вона принесла волосинку.
Петрик тихенько підвівся й заглядає в кущ. А там — велике волосяне гніздо.
Пташка справно кудись літала, швидко поверталася до гнізда. І щоразу приносила по волосинці.
Петрик дивувався, аж дух йому перехоплювало.
— Бабусю,— пошепки питає він,— невже ото вона по волосинці наносила, що збудувала таке велике гніздо?
— Атож, по волосинці,— каже бабуся. — Така працьовита пташка. Петрик задумався.
А згодом мовить:
— Бабусю, я ваше пальто з лісу нестиму...
* * *
Бабуся Мотря й Андрійко
В одній початковій школі у другому класі вчиться Андрійко. Він сидить біля вікна.
За вікном — колодязь. До колодязя приходить по воду бабуся Мотря, що живе поблизу школи.
Побачить Андрійко бабусю Мотрю і каже вчительці;
— Маріє Петрівно, бабуся Мотря по воду прийшла.
— Біжи допоможи їй витягти відро.
Андрійко біжить, допомагає бабусі витягти відро й швидко повертається до класу.
Сьогодні на уроці арифметики контрольна робота.
Ніяк не виходить в Андрійка задача. Аж бачить... — Маріє Петрівно,— радісно гукає Андрійко,— бабуся Мотря по воду прийшла.
— Біжи допоможи їй витягти відро.
Андрійко побіг. Минуло п’ять, десять, двадцять хвилин, а його немає. Уже й дзвоник пролунав — Андрійко не повернувся.
Зібрала Марія Петрівна зошити з контрольною роботою. Заходить Андрійко до класу — розпашілий і мокрий.
— Де ти був? — питає вчителька.
— Бабусі Мотрі воду носив. Аж десять відер приніс. І підлогу помив...
За вікном — колодязь. До колодязя приходить по воду бабуся Мотря, що живе поблизу школи.
Побачить Андрійко бабусю Мотрю і каже вчительці;
— Маріє Петрівно, бабуся Мотря по воду прийшла.
— Біжи допоможи їй витягти відро.
Андрійко біжить, допомагає бабусі витягти відро й швидко повертається до класу.
Сьогодні на уроці арифметики контрольна робота.
Ніяк не виходить в Андрійка задача. Аж бачить... — Маріє Петрівно,— радісно гукає Андрійко,— бабуся Мотря по воду прийшла.
— Біжи допоможи їй витягти відро.
Андрійко побіг. Минуло п’ять, десять, двадцять хвилин, а його немає. Уже й дзвоник пролунав — Андрійко не повернувся.
Зібрала Марія Петрівна зошити з контрольною роботою. Заходить Андрійко до класу — розпашілий і мокрий.
— Де ти був? — питає вчителька.
— Бабусі Мотрі воду носив. Аж десять відер приніс. І підлогу помив...
* * *
Безрідний Дятел
В одному веселому, радісному гаю жили дятли. Кожен дятел з дятлихою мали гніздо. Влітку вони виводили маленьких пташенят.
Як тільки малята повилітають із гнізда, батько й мати вчать їх знаходити жучків під корою дерев.
Жив у гаю Безтурботний Дятел. Не було в нього ані дятлихи, ані гнізда.
Влітку він літає собі, пісні співає, жучків шукає.
На зиму перелетів Дятел в інший гай. Усі дятли здивувались, питають:
— Звідки ти прилетів, Дятле? Де твій гай? Де твоя дятлиха, де твої дятленята?
Безтурботний Дятел у відповідь застукав дзьобом по дубу й заспівав:
Я співун, я літун,
Безтурботний говорун.
Де хочу, буваю,
Куди хочу, літаю.
Немає у мене дятлихи,
Немає малих дятленят.
Краще жити без клопоту.
Ось так. Ось.
Дятлам стало зрозуміло. Вони сказали:
— Якщо у тебе немає ні дятлихи, ні дятленят, то в тебе немає і свого гаю. Ти безрідний.
З того часу Безтурботного Дятла так і прозивають: Безрідний.
Як тільки малята повилітають із гнізда, батько й мати вчать їх знаходити жучків під корою дерев.
Жив у гаю Безтурботний Дятел. Не було в нього ані дятлихи, ані гнізда.
Влітку він літає собі, пісні співає, жучків шукає.
На зиму перелетів Дятел в інший гай. Усі дятли здивувались, питають:
— Звідки ти прилетів, Дятле? Де твій гай? Де твоя дятлиха, де твої дятленята?
Безтурботний Дятел у відповідь застукав дзьобом по дубу й заспівав:
Я співун, я літун,
Безтурботний говорун.
Де хочу, буваю,
Куди хочу, літаю.
Немає у мене дятлихи,
Немає малих дятленят.
Краще жити без клопоту.
Ось так. Ось.
Дятлам стало зрозуміло. Вони сказали:
— Якщо у тебе немає ні дятлихи, ні дятленят, то в тебе немає і свого гаю. Ти безрідний.
З того часу Безтурботного Дятла так і прозивають: Безрідний.
* * *
Біла пір’їнка
На солом’яній стрісі сиділа зграйка горобців. Вони заклопотано цвірінчали про свої гороб’ячі справи.
Аж тут прилетів до них чужий — невідомий їм, не бачений ще на солом’яній стрісі. Був він якийсь не схожий на інших горобців.
Маленька голівка набундючена, шия коротенька, дзьобик вередливий.
Та найголовніше — біла пір’їнка в хвості. Серед сірого пір’я вона виділялась особливо яскраво.
— Дивіться, дивіться, — зацвірінчали всі,— до нас прилетів небачений Горобець з білою пір’їнкою в хвості.
Злетілися цікаві з сусідніх стріх, сіли біля горобця з білою пір’їнкою та й питають:
— Звідкіля ти прилетів?
— Із-за моря... — відповідає Горобець з білою пір’їнкою в хвості.
Тим часом кожному хотілося ближче сісти, щоб добре його роздивитися.
Кілька разів горобчики доторкнулись дзьобиками до білої пір’їнки. Хтось найцікавіший смикнув її, і вона випала, а вітер підхопив та й поніс далеко-далеко.
І горобець перестав бути незвичайним. Зробився такий же сірий, як і всі, що народилися й виросли в солом’яних стріхах. І голівка стала така сама, й шийка, і дзьобик.
Зацвірінчав чужий — і всі аж дзьобики порозкривали від здивування.
— Так це ж звичайний, домашній горобець! — зацвірінчали. — А ми, дурні, повірили білій пір’їні.
Аж тут прилетів до них чужий — невідомий їм, не бачений ще на солом’яній стрісі. Був він якийсь не схожий на інших горобців.
Маленька голівка набундючена, шия коротенька, дзьобик вередливий.
Та найголовніше — біла пір’їнка в хвості. Серед сірого пір’я вона виділялась особливо яскраво.
— Дивіться, дивіться, — зацвірінчали всі,— до нас прилетів небачений Горобець з білою пір’їнкою в хвості.
Злетілися цікаві з сусідніх стріх, сіли біля горобця з білою пір’їнкою та й питають:
— Звідкіля ти прилетів?
— Із-за моря... — відповідає Горобець з білою пір’їнкою в хвості.
Тим часом кожному хотілося ближче сісти, щоб добре його роздивитися.
Кілька разів горобчики доторкнулись дзьобиками до білої пір’їнки. Хтось найцікавіший смикнув її, і вона випала, а вітер підхопив та й поніс далеко-далеко.
І горобець перестав бути незвичайним. Зробився такий же сірий, як і всі, що народилися й виросли в солом’яних стріхах. І голівка стала така сама, й шийка, і дзьобик.
Зацвірінчав чужий — і всі аж дзьобики порозкривали від здивування.
— Так це ж звичайний, домашній горобець! — зацвірінчали. — А ми, дурні, повірили білій пір’їні.
* * *
Білі полотна
Це було восени. Світили зорі. Тихо стояв ліс. Заснули пташки. Перед самим світанком прийшла до лісу бабуся Морозиха.
Принесла білі полотна, розіслала на зеленій траві. Забіліли галявини, аж посвітлішало в лісі. Сіра сова думала, що вже ранок, та й заховалася під сучок.
Зачервоніло небо на сході. Зійшло сонечко. Де ж поділися білі полотна? Немає. Блищать на траві срібні крапельки роси.
Де ж бере бабуся Морозиха стільки білих полотен? Чи принесе вона їх і цієї ночі? І хто їх тче — білі полотна?
Принесла білі полотна, розіслала на зеленій траві. Забіліли галявини, аж посвітлішало в лісі. Сіра сова думала, що вже ранок, та й заховалася під сучок.
Зачервоніло небо на сході. Зійшло сонечко. Де ж поділися білі полотна? Немає. Блищать на траві срібні крапельки роси.
Де ж бере бабуся Морозиха стільки білих полотен? Чи принесе вона їх і цієї ночі? І хто їх тче — білі полотна?
* * *
Блакитні журавлі
Зоя вийшла сьогодні з дому радісна, весела.
Учора ввечері тато й мама довго сиділи біля її ліжка, розповідали казки. А коли їй захотілося спати — поцілували й сказали:
— Хай присниться тобі ясне сонечко.
Зої й снилося ясне сонечко.
А її однокласник Дмитрик вийшов із дому смутний і задумливий. Учора ввечері тато й мама сварилися. Мама плакала.
Дмитрикові довго не спалося. Коли він заснув, побачив уві сні заплакані матусині очі.
Йдуть до школи Зоя і Дмитрик.
Зоя щось весело щебече, а Дмитрик ніяк не второпає, про що вона розповідає.
Аж тут Зоя гукає:
— Дивись, журавлі! Весна наступає. Які ж вони гарні — блакитні журавлі! Бачиш, Дмитрику? Блакитні...
— Не блакитні, а сірі... — тихо каже Дмитрик.
— Та ні, блакитні! — захоплено повторює Зоя.
Ось уже й школа. Зоя хвалиться учителеві:
— Коли ми йшли до школи, у небі летів ключ блакитних журавлів. А Дмитрик каже, що вони сірі. Хіба журавлі сірі?
Учитель уважно й лагідно подивився у Дмитрикові очі:
— Для тебе, Зою, блакитні... А для Дмитрика — сірі... Та не впадай у відчай, Дмитрику. Прилетять і твої блакитні журавлі.
Учора ввечері тато й мама довго сиділи біля її ліжка, розповідали казки. А коли їй захотілося спати — поцілували й сказали:
— Хай присниться тобі ясне сонечко.
Зої й снилося ясне сонечко.
А її однокласник Дмитрик вийшов із дому смутний і задумливий. Учора ввечері тато й мама сварилися. Мама плакала.
Дмитрикові довго не спалося. Коли він заснув, побачив уві сні заплакані матусині очі.
Йдуть до школи Зоя і Дмитрик.
Зоя щось весело щебече, а Дмитрик ніяк не второпає, про що вона розповідає.
Аж тут Зоя гукає:
— Дивись, журавлі! Весна наступає. Які ж вони гарні — блакитні журавлі! Бачиш, Дмитрику? Блакитні...
— Не блакитні, а сірі... — тихо каже Дмитрик.
— Та ні, блакитні! — захоплено повторює Зоя.
Ось уже й школа. Зоя хвалиться учителеві:
— Коли ми йшли до школи, у небі летів ключ блакитних журавлів. А Дмитрик каже, що вони сірі. Хіба журавлі сірі?
Учитель уважно й лагідно подивився у Дмитрикові очі:
— Для тебе, Зою, блакитні... А для Дмитрика — сірі... Та не впадай у відчай, Дмитрику. Прилетять і твої блакитні журавлі.
* * *
Бо за морем — чужина
Один добрий господар — Хлібороб — мав родючу ниву. Щороку сіяв на ній пшеницю.
Було, як тільки вона доспіє, скосить її, а на стерню прилетить Журавель — колоски збирає. І дякує Хліборобові, що такої доброї пшениці надбав.
Та ось настав тяжкий рік. Ціле літо не було дощу.
Ледве викинула колос пшениця та й згоріла на пні.
Прилітає Журавель, а Хлібороб сидить над засохлою нивою.
— Що ж ти тепер робитимеш, Хліборобе? — питає Журавель.
— Оратиму та сіятиму пшеницю,— каже Хлібороб.
Задумався Журавель, не вірить, А Хлібороб справді ниву оре, пшеницю сіє.
Минула зима, настала весна. Зазеленіла нива. Та знову спіткало Хлібороба велике горе. Знову за все літо не випало на землю жодної краплини дощу.
Ледве викинула колос пшениця та й згоріла на пні.
Прилітає Журавель, а Хлібороб сидить над засохлою нивою. Худий, чорний, тільки очі блищать. Коло нього діти й дружина — теж худі та чорні, бо їсти нічого. Сидять над засохлою нивою, а біля них мішечок із зерном стоїть.
— Що ж ти тепер робитимеш, Хліборобе? — питає Журавель, як і минулого року.
— Оратиму та сіятиму пшеницю,— каже Хлібороб.
— Навіщо ти сили марно тратиш і зерно губиш? — запитує Журавель. — Спечіть хліба з тієї пшениці, що залишилася, та їжте, бо з голоду помрете. Та линьмо зі мною за море, там і земля родюча й посухи немає.
— Не підемо нікуди,— каже Хлібороб. — Не підемо нікуди,— кажуть діти.
— Не підемо нікуди,— каже мати.
— Чому не підете? Ви ж голодні, вже два роки — посуха.
— Бо за морем — чужина,— каже Хлібороб.
— За морем — чужина,— каже мати.
— Не хочемо на чужину! — плачуть діти.
Було, як тільки вона доспіє, скосить її, а на стерню прилетить Журавель — колоски збирає. І дякує Хліборобові, що такої доброї пшениці надбав.
Та ось настав тяжкий рік. Ціле літо не було дощу.
Ледве викинула колос пшениця та й згоріла на пні.
Прилітає Журавель, а Хлібороб сидить над засохлою нивою.
— Що ж ти тепер робитимеш, Хліборобе? — питає Журавель.
— Оратиму та сіятиму пшеницю,— каже Хлібороб.
Задумався Журавель, не вірить, А Хлібороб справді ниву оре, пшеницю сіє.
Минула зима, настала весна. Зазеленіла нива. Та знову спіткало Хлібороба велике горе. Знову за все літо не випало на землю жодної краплини дощу.
Ледве викинула колос пшениця та й згоріла на пні.
Прилітає Журавель, а Хлібороб сидить над засохлою нивою. Худий, чорний, тільки очі блищать. Коло нього діти й дружина — теж худі та чорні, бо їсти нічого. Сидять над засохлою нивою, а біля них мішечок із зерном стоїть.
— Що ж ти тепер робитимеш, Хліборобе? — питає Журавель, як і минулого року.
— Оратиму та сіятиму пшеницю,— каже Хлібороб.
— Навіщо ти сили марно тратиш і зерно губиш? — запитує Журавель. — Спечіть хліба з тієї пшениці, що залишилася, та їжте, бо з голоду помрете. Та линьмо зі мною за море, там і земля родюча й посухи немає.
— Не підемо нікуди,— каже Хлібороб. — Не підемо нікуди,— кажуть діти.
— Не підемо нікуди,— каже мати.
— Чому не підете? Ви ж голодні, вже два роки — посуха.
— Бо за морем — чужина,— каже Хлібороб.
— За морем — чужина,— каже мати.
— Не хочемо на чужину! — плачуть діти.
* * *
Борщ із свіжою скибкою хліба
В однієї матері було два сини — Працьовитий і Ледачий.
Одного разу поїхав Працьовитий син поле орати. А Ледачий син пішов у садок під грушею лежати...
Мати думає:
— Що б його смачне на обід синам приготувати?
Зварила борщу з свіжою капустою, сметаною, кропом і буряками. А до борщу спекла хліба — свіжого, пахучого.
Сіла мати біля столу, жде синів. Ось уже й сонце стало на вечірньому прузі, а Працьовитого сина немає.
Ледачому ж уже під грушею не лежиться, хочеться їсти, та знає він, що обідати мати дає обом їм разом.
Ось приїхав Працьовитий син. Умився, переодягся, сів за стіл, і Ледачий його брат сів.
Насипала мати дві миски борщу, покраяла хлібину.
Запахло в хаті борщем і свіжим хлібом.
Їсть Працьовитий син та дякує матері:
— Ой, смачний же ви борщ зварили.
З’їв Працьовитий син миску борщу і попросив ще.
А Ледачий син з’їв одну ложку — скривився, другу — зажурився, а як третю з’їв — на стіл схилився, ложку поклав і питає у матері:
— Мамо, чому це борщ такий несмачний?
— Їдь, сину, завтра в поле, — відповіла мати,— то й борщ буде смачним, і хліб пахучим...
Одного разу поїхав Працьовитий син поле орати. А Ледачий син пішов у садок під грушею лежати...
Мати думає:
— Що б його смачне на обід синам приготувати?
Зварила борщу з свіжою капустою, сметаною, кропом і буряками. А до борщу спекла хліба — свіжого, пахучого.
Сіла мати біля столу, жде синів. Ось уже й сонце стало на вечірньому прузі, а Працьовитого сина немає.
Ледачому ж уже під грушею не лежиться, хочеться їсти, та знає він, що обідати мати дає обом їм разом.
Ось приїхав Працьовитий син. Умився, переодягся, сів за стіл, і Ледачий його брат сів.
Насипала мати дві миски борщу, покраяла хлібину.
Запахло в хаті борщем і свіжим хлібом.
Їсть Працьовитий син та дякує матері:
— Ой, смачний же ви борщ зварили.
З’їв Працьовитий син миску борщу і попросив ще.
А Ледачий син з’їв одну ложку — скривився, другу — зажурився, а як третю з’їв — на стіл схилився, ложку поклав і питає у матері:
— Мамо, чому це борщ такий несмачний?
— Їдь, сину, завтра в поле, — відповіла мати,— то й борщ буде смачним, і хліб пахучим...
* * *
Бо я — Людина
Вечоріло. Битим шляхом йшли двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу.
Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.
Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:
— Дивись уважно, синку. Треба обійти камінь.
Ось і те місце, де батько двічі спіткнувся й забив ногу. Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає.
Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.
— Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачили тут каменя?
— Я прибрав його з дороги.
— Ви також спіткнулися й забили ногу?
— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
— Чому ж ви прибрали камінь?
— Бо я — Людина.
Хлопчик зупинився у задумі.
— Тату, — запитав він, — а ви хіба не людина?
Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.
Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:
— Дивись уважно, синку. Треба обійти камінь.
Ось і те місце, де батько двічі спіткнувся й забив ногу. Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає.
Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.
— Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачили тут каменя?
— Я прибрав його з дороги.
— Ви також спіткнулися й забили ногу?
— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
— Чому ж ви прибрали камінь?
— Бо я — Людина.
Хлопчик зупинився у задумі.
— Тату, — запитав він, — а ви хіба не людина?
* * *
Важко бути людиною...
Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежить у долині за кілька кілометрів од села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця.
Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик.
Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили.
Відійшли з кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:
— А ми ж не подякували жінці за воду.
Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.
— Що ж...— каже Роман,— це не велика біда.
Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю?
— Варто,— наполягає Марійка. — Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?
Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.
— Ви як хочете,— каже Марійка,— а я повернуся й подякую...
— Чому? Скажи, чи ж обов’язково треба це зробити? — питає Роман... — Адже ми так потомилися...
— Бо ми люди... Якби ми були телята, можна було б і не вертатися...
Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі.
Роман постояв хвилину й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.
— Важко бути людиною... — сказав він.
Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик.
Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили.
Відійшли з кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:
— А ми ж не подякували жінці за воду.
Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.
— Що ж...— каже Роман,— це не велика біда.
Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю?
— Варто,— наполягає Марійка. — Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?
Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.
— Ви як хочете,— каже Марійка,— а я повернуся й подякую...
— Чому? Скажи, чи ж обов’язково треба це зробити? — питає Роман... — Адже ми так потомилися...
— Бо ми люди... Якби ми були телята, можна було б і не вертатися...
Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі.
Роман постояв хвилину й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.
— Важко бути людиною... — сказав він.
* * *
Велика склянка
У маленькій сільській школі два класи. На великій перерві діти йдуть до шкільної їдальні. Куховарка бабуся Марія готує для них молоко.
На велику дерев’яну тарілку вона ставить двадцять п’ять склянок молока.
Бо в кожному класі — двадцять п’ять учнів. На стіл бабуся Марія кладе по двадцять п’ять шматків білого хліба з маслом.
У їдальні двадцять чотири звичайні склянки, а двадцять п’ята — велика, удвічі більша від звичайної.
Спочатку заходить у їдальню перший клас. Діти біжать до дерев’яної тарілки. Мерщій до великої склянки тягнеться кілька рук, комусь вдається її вхопити.
Ті, кому не пощастило, заздрять щасливчикові.
Бабуся Марія дивиться на дітей, хитає головою й тихо каже:
— Які невиховані ці діти...
Потім заходить другий клас. Діти, не поспішаючи, розбирають звичайні склянки. Велика залишається на тарілці.
Бабуся Марія каже:
— Чого ж великої склянки ніхто не бере?
Підходить котресь несміливе і, ніяковіючи, бере велику склянку.
Бабуся Марія лагідно усміхається і тихо каже:
— Які виховані ці діти...
На велику дерев’яну тарілку вона ставить двадцять п’ять склянок молока.
Бо в кожному класі — двадцять п’ять учнів. На стіл бабуся Марія кладе по двадцять п’ять шматків білого хліба з маслом.
У їдальні двадцять чотири звичайні склянки, а двадцять п’ята — велика, удвічі більша від звичайної.
Спочатку заходить у їдальню перший клас. Діти біжать до дерев’яної тарілки. Мерщій до великої склянки тягнеться кілька рук, комусь вдається її вхопити.
Ті, кому не пощастило, заздрять щасливчикові.
Бабуся Марія дивиться на дітей, хитає головою й тихо каже:
— Які невиховані ці діти...
Потім заходить другий клас. Діти, не поспішаючи, розбирають звичайні склянки. Велика залишається на тарілці.
Бабуся Марія каже:
— Чого ж великої склянки ніхто не бере?
Підходить котресь несміливе і, ніяковіючи, бере велику склянку.
Бабуся Марія лагідно усміхається і тихо каже:
— Які виховані ці діти...
* * *
Велике відро
До школи прийшло чотирнадцятеро діток поливати сіянці яблунь — шкілку. Особливо щедро їх треба поливати восени, коли земля стає суха від літньої спеки.
Учитель поставив біля шкілки чотирнадцять відер. Тринадцять маленьких, а чотирнадцяте — велике.
Діти швиденько розібрали маленькі відерця. Залишилось одне — велике. І один учень без відра зостався — маленький синьоокий Мишко. Він був повільний, задумливий.
— Що ж, Михайлику,— мовить учитель,— бери велике, носитимеш по піввідра.
Діти стали поливати яблуньки. Усі носять маленькими відерцями, а Михайлик — великим. І набирає не по піввідра, а повне.
Усім носити легко, а Мишкові важко.
А одна дівчинка й каже:
— Не треба гав ловити, Михайле. Скоріше було б маленьке відерце брати.
А хтось і засміявся.
Ось і закінчили поливати.
Учитель каже:
— Тепер ідіть у сад, нарвіть собі по повному відру яблук і несіть додому. Пригостите своїх рідних.
Учитель поставив біля шкілки чотирнадцять відер. Тринадцять маленьких, а чотирнадцяте — велике.
Діти швиденько розібрали маленькі відерця. Залишилось одне — велике. І один учень без відра зостався — маленький синьоокий Мишко. Він був повільний, задумливий.
— Що ж, Михайлику,— мовить учитель,— бери велике, носитимеш по піввідра.
Діти стали поливати яблуньки. Усі носять маленькими відерцями, а Михайлик — великим. І набирає не по піввідра, а повне.
Усім носити легко, а Мишкові важко.
А одна дівчинка й каже:
— Не треба гав ловити, Михайле. Скоріше було б маленьке відерце брати.
А хтось і засміявся.
Ось і закінчили поливати.
Учитель каже:
— Тепер ідіть у сад, нарвіть собі по повному відру яблук і несіть додому. Пригостите своїх рідних.
* * *
Рубрика " Влучні висловлювання"
· Роки дитинства — це насамперед виховання серця.
· Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе.
· Знання без виховання – меч в руках божевільного.
· До хорошого уроку учитель готується все життя.
· Залізо іржавіє, не знаходячи собі застосування, стояча вода цвіте, а на холоді вкривається кригою, розум же людини, не знаходячи собі застосування, хиріє.
· Вільний час учителя — це корінь, який живить джерела педагогічної творчості.
· Хто намагається розібратися в хорошому й поганому на своїх уроках, у своїх стосунках з вихованцями, той вже досягнув половини успіху.
· Хоча б над тобою було сто вчителів – вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам змусити себе до праці і сам вимагати її від себе.
· Праця – це одне з найчистіших і найшляхетніших джерел емоційного стану, радості діяння, творення. Думка, що народжена, збуджена, витончена в праці, стає радісною, оптимістичною.
· Головний зміст і мета сімейного життя — виховання дітей. Головна школа виховання дітей — це взаємини чоловіка і дружини, батька і матері.
· Для того щоб виховати справжніх чоловіків, потрібно виховувати справжніх жінок.
· Дати дітям радість праці, радість успіху у навчанні, збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання.
· У наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні. Успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися.
· Щоб дитина була палко зацікавлена навчанням, їй необхідне багате, різноманітне, приваблююче, інтелектуальне життя.
· Школа- не комора знань, а світоч розуму. Усі діти не можуть мати однакові здібності. І найважливіше завдання школи — виховання здібностей.
· Головною потребою кожного школяра мають стати праця, самостійна думка, відкриття істини.
· Якщо люди говорять погане про твоїх дітей — вони говорять погане про тебе.
· Поважайте дитяче бажання бути хорошим, бережіть його як найтонший рух людської душі, не зловживайте своєю владою, не перетворюйте мудрості батьківської влади в деспотичне самодурство.
· Дитина — дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.
· Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.
· Любов — це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість.
· Совість — це емоційний страж переконань.
Рубрика " Книжкова виставка в бібліотеці
Дякуємо за увагу!
Запрошуємо читачів провести цікаво та плідно свій вільний час в шкільній бібліотеці.
Віртуальну виставку склала бібліотекар ЗОШ № 19 Попова Н.В
Шановні читачі нашої бібліотеки бажаємо познайомити вас з віртуальною виставкою
" Європа нашими очима".
Щіро запрошуємо до нашої бібліотеки!
Віртуальна виставка
Віртуальна подорож" Європа нашими очима".
Європа- це західна частина материка Євразія. На цій території розташовано багато країн.Сьогодні ми з вами відвідаємо Францію, Іспанію, Нідерланди, Норвегію, Італію, Польщу та Монако.
Європа
Франція
Столиця: Париж
Мова: французька
Площа: майже 552 тисячі кв. км
Населення: понад 67 мільйонів
Валюта: Євро
Цікавинки:
1. Французи винайшли кіно, повітряну кулю, спосіб лиття сталі, пастерилізацію і відкрили явище радіоактивності.
2. У Франції зворотна нумерація шкільних класів, тому третьокласник старший за шестикласника. А найвища оцінка - 20 балів.
Париж
Париж – столиця Франції, найкрасивіший і елегантний місто світу, символ любові і романтики, моди і вишуканості. Немає такої людини, яка не мріяла б відвідати Париж, побачити стали хрестоматійними пам’ятки, зануритися в атмосферу розкутості, віддати належне французької кухні, побродити по красивим бульварах.
Версаль
Версаль — дворцово-парковый комплекс (Parc et château de Versailles), который находится в одноименном пригороде Парижа. Версаль входит в список 100 чудес света, а с 1979 года включен в Список объектов Всемирного наследия Юнеско.
Весь комплекс делится на такие основные зоны:
- Шато (главный дворец в Версале);
- Большой Трианон;
- Малый Трианон (особняк Марии-Антуанетты);
- Ферма Марии-Антуанетты; Сади та парк.
Лувр
Лувр залучає найбагатшими зборами всесвітнього історичної та культурної спадщини, сюди варто прийти навіть заради однієї посмішки Джоконди. Входом до музею служить скляна піраміда, що стала сучасною пам’яткою Парижа і обов’язковим об’єктом для фотографування.
Тріумфальна арка
Тріумфальна арка – історична пам’ятка, яку повинен побачити кожен. Вона – національне надбання не тільки Франції, але і всього світу. Саме вона вже більше століття розповідає нам про великі події, які творили історію сучасного світоустрою.
Ейфелева вежа
Ейфелева вежа – найбільш знакова пам’ятка Парижа. З оглядового майданчика вежі, з висоти 274 метрів, панорама Парижа і його передмість видно на відстані до 70 кілометрів, а найкраща видимість – за годину до заходу сонця. Якщо ви хочете сфотографуватися на тлі залізної красуні, то найбільш вражаючий вид на неї – з площі Трокадеро.
Іспанія
Столиця: Мадрид
Мова: іспанська
Площа: майже 505 тисяч кв. км., третя після України та Франції в Європі
Населення: понад 45 мільйонів осіб
Валюта: Євро
Цікавинки:
Традиційна розвага в Іспанії - вежа з людей, які стають на плечі один одному, вибудовуючи високу споруду.
Мадрид
Мадрид - столица Испании и крупнейший город страны. Это современный и шумный мегаполис, расположенный практически в центре Пиренейского полуострова. Мадрид - третий по величине город Европейского союза.
Барселона
Барселона – столица каталонской автономии, второй по численности населения город Испании и довольно крупный морской порт. Кусочек Иберийского полуострова с богатейшей историей, где в разные эпохи успели «отметиться» и древнеримские завоеватели, и германские племена вестготов и даже воинственные берберы, вот уже несколько десятилетий входит в топ-20 наиболее модных туристических направлений.
Кришталевий палац
Кришталевий палац, побудований в 1887 році, вважається найкрасивішим будівлею в парку дель Буена Ретіро. Як і сам палац, так і штучний ставок, що знаходиться перед ним були побудовані для організації виставки, де експонувалися колекції квітів. Він являє собою триярусна будівля з кам`яним фасадом, прикрашеним білими колонами, прозорими стінами і дахом.
Альгамбра
Альгамбра — архітектурний та парковий ансамбль та музей, пам'ятник мавританської архітектури та ісламського мистецтва 13—14 ст., колишня резиденція емірів династії Насрідів правителів Гранадського емірату. Складається з палацу, мечеті, та фортеці. Розташований на терасі пагорбу Сабіка в східній частині міста Гранада в південній Іспанії. Загальна площа 13 га.
Валенсія
Заснована римлянами в 137 до н. е. Валенсія, завдяки сприятливим кліматичним умовам, перетворилася в одне з найрозвинутіших сільськогосподарських міст Європи давніх часів. Нині сільське господарство також є однією з найважливіших галузей економіки міста. Валенсія — лідер серед світових експортерів цитрусових.
Нідерланди
Столиця: Амстердам
Мова: нідерландська, фризька
Площа: майже 42 тисячі кв. км.
Населення: понад 17 мільйонів осіб
Валюта: Євро
Цікавинки:
Одна з найулюбленіших страв нідерландців - солоний оселедець.
В Амстердамі багато людей їздить на велосипедах.
Амстердам
Нідерла́нди— країна на заході Європи на березі Північного моря. Частина, офіційно Королі́вства Нідерла́ндів , котре складається з західноєвропейської території та Карибських островів Бонайре, Саба та Сінт-Естатіус, разом з островами Аруба, Кюрасао та Сінт-Мартен (які мають особливий статус).
Часто країну неофіційно називають Голландією за назвою однієї з семи провінцій, що спочатку входила в Республіку Сполучених провінцій Нідерландів у XVI столітті.
Делфт
Старовинне місто Делфт (1246 р.) - батьківщина знаменитої біло-блакитної порцеляни, що славиться у всьому світі. Також поряд із фабрикою тут можна помилуватися ренесансною Ратушею, монастирем Св. Агати , церквою з "падаючої дзвіницею" , а також Національним музеєм Ламберта ван Мертен. Кажуть, що Ринкова площа Делфта, з 109-метрової дзвіницею Ньве-Керк - найкрасивіша у країні.
Парк Кейкенкоф
Сади Кейкенхоф знаходяться в маленькому голландському містечку Лісcе, розташованому між Амстердамом і Гаагою. Це найчудовіший і найбільший у світі квітковий парк. На його території розмістилася виставка, що поєднує елементи традиційного і сучасного ландшафтного садівництва, де представлено безліч приголомшуюче красивооформлених квітів різноманітних забарвлень.
Квітів у саду близько 8 мільйонів – тюльпанів, білих і жовтих нарцисів, дзвіночків, гіацинтів, крокусів, лілій, амарилісів та всюди вони рясніють своїми яскравими фарбами.
Сади Кейкенхоф - це незабутнє фантастичне враження для людей різного віку і чудове видовище для фотографів, а також щорічний веснянийподарунок, який Нідерланди підносять усьому світу.
Зандам
У Зандамі, що розміщений за 20 км від Амстердама, варто відвідати будиночок Петра I і архітектурний музей під відкритим небом "Зандам у XVII ст.", де розташовані акуратні зелені будиночки, старовинний млин, олійниця, лісопилка. Ці споруди зберігають пам'ять про сучасників Петра, проте всі вони все ще працюють.
Роттердам
Найбільш збереженою частиною міста є район Делфтського порту – Делфтсхавен, район насичений вузенькими вулицями, каналами, старовинними будівлями і вітряками. Тут розташований і перший "хмарочос" в Європі - Хет Вітте Хейс (45 м., 1898 р.).
Хоге - Велюве
Національний парк Хоге-Велюве – один з найстаріших і найбільших національний парк Нідерландів, що займає територію розміром 5500 гектарів. Ландшафт парку являє собою поєднання лісистої місцевості, порослих вересом степів, озер і сипучих пісків. Разом з музеєм Креллер-Меллер і скульптурним садом, національний парк утворює унікальну комбінацію природи, мистецтва і архітектури. У парку Хоге-Велюве відвідувачі можуть годинами бродити втиші і спокої або скористатися безкоштовним велосипедом, щоб було зручніше і швидше охопити всі його унікальні місця
Норвегія
Столиця: Осло
Мова: норвезька
Площа: понад 385 тисяч кв. км.
Населення: понад 5 мільйонів осіб
Валюта: норвезька крона
Цікавинки:
Понад третини держави розташовано за Полярним колом.
Символ гвардії - пінгвін.
Осло
Відповідно до норвезьких сказань, Осло засновано приблизно в 1048 королем Гаральдом III. Однак нещодавно археологами тут були знайдені християнські поховання, датовані періодом до 1000.
З кінця XIII століття до 1380 — резиденція норвезьких королів, а з 1572 — центр данської адміністрації в Норвегії.
Полярне сяйво
Полярне сяйво — оптичне явище у верхніх шарах атмосфери, світіння окремих ділянок нічного неба, що швидко змінюється. На Землі такі сяйва спостерігаються на відстані 20—35° північної і південної широт від магнітного полюса Землі одночасно на всіх довготах, але з різною інтенсивністю.
Полярне сяйво залежить від активності сонця. Полярне сяйво - це перетворена енергія, яка виділяється при цій взаємодії. Тому, відповідно, що чим вища активність сонця, то більша ймовірність побачити північне сяйво.
Берген
Берген - друге за величиною й за туристичною значимістю місто Норвегії. Він розташований у західній частині країни, в досить віддаленому регіоні. З 1217 по 1299 рік був столицею Норвегії, резиденцією королів.
Цікаво, але основні туристичні місця пов'язані не з часами розквіту монархії, а з пізнішими століттями. Бергенська набережна Брюгген, внесена в 1979 році до списку світової спадщини ЮНЕСКО, зобов'язана своєю появою ганзейським купцям, неофіційним правителям міста.
Різнобарвні дерев'яні будиночки є символом Бергена і найстарішим середньовічним поселенням країни.
Цікаво, але основні туристичні місця пов'язані не з часами розквіту монархії, а з пізнішими століттями. Бергенська набережна Брюгген, внесена в 1979 році до списку світової спадщини ЮНЕСКО, зобов'язана своєю появою ганзейським купцям, неофіційним правителям міста.
Різнобарвні дерев'яні будиночки є символом Бергена і найстарішим середньовічним поселенням країни.
Олесунн
Олесунн вважається найкрасивішим містом Норвегії і, мабуть, ми погодимося з цим твердженням. Місто, як і всі інші містечка в Норвегії, було дерев'яним до 1904, коли згоріло. У наступні три роки воно було перебудоване в стилі модерн.
Сторсезандетський міст
За круті вигини і ілюзію "відходу в небо", що відкривається на під'їзді до мосту, його також називають "п'яним мостом" або "дорогою в нікуди". Це один з найбільш улюблених мостів туристами з самого моменту свого створення в 1989 році.
Італія
Столиця: Рим
Мова: італійська
Площа: понад 301 тисяча кв. км.
Населення: понад 61 мільйон осіб
Валюта: Євро
Цікавинки:
Найпопулярнішою в Італії є піца "Маргарита". Названа вона на честь королеви.
Рим
Рим — одна з цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста — Риму, яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника — Ромула. Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Апеннінському півострові ще в X століття до н. е. Центр Риму сформувався в межах болотистої рівнини, обмеженої Капітолієм, Палатином і Квіріналом. Розміщена вздовж Середземного моря, Римська держава з часом стала однією з найбільших імперій Давнього світу.
Колізей
Колізе́й — найбільший амфітеатр Стародавнього Риму, символ імператорської могутності.
Розташований у Римі, в улоговині між Есквілінським, Палатинським і Целійським пагорбами, на тому місці, де колись був ставок, що належав до «Золотого Будинку» Нерона. Вміщав близько 50000 глядачів.
Пізанська вежа
Висота вежі становить 56 метрів, діаметр — 15 метрів, діаметр фундаменту 19,6 метра. На вершину вежі ведуть сходи з 294 сходинок, піднявшись якими на саму гору, можна оглянути всю околицю. Всесвітньо відомий вчений Галілей використовував Пізанську вежу для своїх дослідів. З останнього її поверху він кидав різні предмети, щоб довести, що швидкість падіння не залежить від ваги падаючого тіла.
Чінкве Терре
Чи́нкве-Те́рре (італ «П'ять земель») — національний парк Італії, частина узбережжя на сході Лігурії в провінції Спеція, східна частина Рів'єри. У Чинкве-Терре входить п'ять невеликих сіл (міст) заснованих ще в Середньовіччі.
До складу Чинкве-Терре входять Монтероссо-аль-Маре (або просто Монтероссо), Вернацца, Корнілья, Манарола і Ріомаджоре. Всередині поселень, окрім Монтероссо, заборонено автомобільний рух, а в Монтероссо він вкрай обмежений. У 1997 році Чинкве-Терре, разом з містом Порто-Венере і найближчими островами (Пальмарія, Тіно і Тінетто) стали об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО.
Ватикан
Резиденція Папи Римського, територія Святійшого Престолу (Престолу Святого Петра), центрального органу Католицької Церкви. Місто-держава. Найменша у світі незалежна держава, анклав посеред Риму в Італії. Ватикан — це також адміністративна організація, яка допомагає йому управляти Церквою (вона також має назву Римська курія).
Блакитний грот на острові Капрі
Довжина грота становить 56 метрів, ширина — 30 метрів, висота склепіння над рівнем моря — 15, а висота входу — приблизно 1,3 метри. У грота є єдиний вхід з боку моря, і потрапити до нього можна тільки на човні. Через низький вхід у штормову погоду ввійти до грота неможливо. Дно затоплене морем, завдяки чому світло, що проникає до грота, надає воді та всій печері красивого блакитного кольору.
Фонтан Треві у Римі
Фонтан Треві — найбільший фонтан у Римі, заввишки 25.9 метрів та 19.8 метрів завширшки. Є найбільш «амбіційним» фонтаном в Римі в стилі бароко.
Польща
Столиця: Варшава
Мова: польська
Площа: понад 312 тисяч кв. км.
Населення: понад 38 мільйонів осіб
Валюта: Злотий
Цікавинки:
Журек - густий суп.
Найвища оцінка в школі - "6". Учні мають єлектронний щоденник.
Варшава
Варша́ва (пол. Warszawa) — столиця Польщі з 1596 року, порт на річці Вісла, адміністративний центр Мазовецького воєводства. Місто є місцем розташування центральних органів влади Республіки Польща, іноземних місій, штаб-квартир значної кількості підприємств та громадських об'єднань, що працюють в Польщі.
Гданськ
Місто на півночі Польщі, лежить на березі Гданської затоки Балтійського моря, у гирлі річки Вісла, столиця Поморського воєводства.
Гданськ — культурний, науковий та господарчий центр, а також потужний транспортний вузол Північної Польщі. Місто є великим портом на Балтійському морі, центр промисловості, зокрема нафтохімічної і машинобудування (розвинені суднобудування і судноремонт).
Вроцлав
Місто в Польщі, в Нижній Сілезії, столиця Сілезії. Одне з найбільших (четверте за чисельністю населення) і найстаріших міст Польщі, столиця Нижньосілезького воєводства. У 2016 році місто було культурною столицею Європи.
Вроцлав був господарем УЄФА Євро 2012, у 2017 році в місті відбулись Всесвітні Ігри.
Любін
Місто у південно-західній Польщі, на річці Зімніця . Адміністративний центр Любінського повітуНижньосілезького воєводства.
Познань
Місто в центральній частині західної Польщі, на річці Варта, адміністративний центр Великопольського воєводства і однойменного повіту.
Краків
Місто в Польщі на березі Вісли, 760 тисяч жителів (2004), з найближчими передмістями 1,2 млн. Адміністративний центр Малопольського воєводства.
Друге за величиною та кількістю мешканців місто у Польщіпісля Варшави; одне з найстаріших міст Польщі, з тисячолітньою історією, багатою культурною і архітектурноюспадщиною. В період Австро-Угорщини один з центрів Західної Галичини.
Монако
Столиця: Монако
Мова: французька
Площа: 2 кв. км.
Населення: понад 38 тисяч осіб
Валюта: Євро
Цікавинки:
Найменша країна після Ватикану, але найгустіше населена країна Європи.
Монако
Монако займає друге місце в списку найбільш маленьких країн світу після Ватикану. Площа всього – 202 га. Населення більше – 37 тис. чоловік. Монако, по щільності населення займає перше місце в світі (18 285 осіб/км ²). Столицею Монако є – Монако.
Криве дзеркало в Монте-Карло
У районі Монте-Карло розташоване знамените казино. Воно добре відоме не лише дорослим з фільмів про Джеймса Бонда, але й дітям з мультфільму "Мадагаскар-3". З 2013 року вранці в казино проводяться екскурсії (10 євро).
Парк в Монте-Карло
Навколо казино розташований красивий парк. Враховуючи крихітну територію країни, парків тут практично немає. Ще один, кращий, можна знайти на березі біля стадіону, позаду старого міста.
Міській пляж у Монако
Шановні читачі, чи сподобалася вам мандрівка країнами Європи?
Бібліотека була рада мандрувати разом з вами!
Завітайте до нас та отримайте більше інформації про європейські країни.
Дякуємо за увагу!
Запрошуємо читачів провести цікаво та плідно свій вільний час в шкільній бібліотеці.
Віртуальну виставку склала бібліотекар ЗОШ№ 19 Попова Н.В.
Джерела:
1. https://dovidka.biz.ua/tsikavi-fakti-pro-monako/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
2.https://ru.wikipedia.org/wiki/Триумфальная_арка_(Париж)
3.https://www.moyaeuropa.com.ua/blog/best-places-in-france
4.http://tut-cikavo.com/krajini/yevropa/604-tsikavi-fakti-pro-polshchu
5.http://tut-cikavo.com/krajini/yevropa/487-najtsikavishi-fakti-pro-italiyu-ta-italijtsiv
6.https://clout.com.ua/tsikavi-fakty-pro-norvegiyu.html
5 интересных новинок, которые стоит прочесть:
Простой паренек Джонни живет обычной жизнью, помогает матери, работая сапожником после школы. Но однажды жизнь подростка круто меняется, для него приоткрывается завеса магического мира. Оказывается, что простодушный Джонни не лишен отваги и храбрости, и может многого добиться в стремлении завоевать любовь принцессы Викторианы. В конце концов, Джонни победит врагов, но получит ли он обещанную награду?
Уже знакомые многим герои Владимира Сотникова - Макар, его сестра Соня, брат Ладошка и хонорик Нюк - пытаются отыскать сканер времени. Это прибор, позволяющий услышать все, что было сказано в любом месте много лет назад. Конечно, герои нашли то, что хотели, но прежде им пришлось пережить множество увлекательных приключений.
Занимательная русская фантастика, наверняка, понравится молодым любителям этого жанра.
3. Наринэ Абгарян «Все о Манюне» (проза, юмор)
Книга объединяет три повести о девочке Манюне и ее подружках, родственниках, соседях. Эта автобиографичная история о советском детстве, невероятно смешная и позитивная. Манюня, Наринэ и Каринэ - главные героини книги - вытворяют такое, что и не снилось современным детям! Шалостями, проказами и другими атрибутами счастливого детства пропитана каждая страница.
Прочитав книгу, подростки смогут лучше понять своих родителей, осознают, что они тоже были детьми. Советские реалии наверняка вызовут у детей жгучий интерес и вопросы к родителям. Книгу рекомендуется читать всем членам семьи - хорошее настроение и задушевный разговор обеспечен.
4. Екатерина Вильмонт «Куда исчез папа?» (детский детектив)
В центре сюжета - обычная компания подростков. Они учатся, гуляют, веселятся, а иногда еще и расследуют преступления! Но однажды отец Стаса, и по совместительству жених мамы Даши, пропадает. Конечно, Даша, Стас и остальные ребята начинают собственное расследование. Чтобы выяснить, куда пропал папа, ребята готовы на многое. При этом они не забывают влюбляться и решать подростковые проблемы.
Книга - отличный вариант для подростков, увлекающихся детективами, достаточно увлекательная и познавательная.
5. Вероника Рот «Избранная» (фантастика, приключения)
Главная героиня - Беатрис Прайор - живет в необычном мире. Все люди в нем делятся на фракции, по определенным качествам - Эрудиция, Отречение, Дружелюбие, Бесстрашие и Искренность. Когда подростку исполняется 16 лет, он должен выбрать фракцию, свой дальнейший путь. Беатрис, на удивление родителям и близким, принадлежащим к фракции Отречение, выбирает Бесстрашие. Героиню ждут невероятные трудности, приключения и, конечно, любовь! А еще у Беатрис есть тайна, которая не должна быть раскрыта.
Книга заставляет задуматься о добре и зле, переосмыслить отношение к некоторым человеческим качествам, побуждает к самопознанию. В ней хорошо раскрывается проблема выбора, которая рано или поздно встает перед любым человеком.
Книжные новинки для подростков и детей среднего школьного возраста
О чем любят читать дети 10-15 лет? Конечно, о дружбе, первой любви, приключениях. С некоторыми вопросами не подойдешь к родителям, поэтому ответы на них подростки ищут в книгах. К счастью, современные авторы хорошо понимают потребности подрастающего поколения и затрагивают в своих книгах нужные струны детской души.
Виртуальная выставка
"Жемчужины литературы"
5 интересных новинок, которые стоит прочесть:
1. Алекс Флинн «Зачарованный» (фэнтези, приключения)
Простой паренек Джонни живет обычной жизнью, помогает матери, работая сапожником после школы. Но однажды жизнь подростка круто меняется, для него приоткрывается завеса магического мира. Оказывается, что простодушный Джонни не лишен отваги и храбрости, и может многого добиться в стремлении завоевать любовь принцессы Викторианы. В конце концов, Джонни победит врагов, но получит ли он обещанную награду?
Книга очень напоминает наши русские сказки, но переписанные на современный лад. Самое главное, что в книге «Зачарованный» сохранилась доброта и уроки нравственности, культивируемые в сказках. Рекомендуется к прочтению не только детям, но и взрослым.
2. Владимир Сотников «Хонорик и сканер времени» (фантастка, приключения)
Занимательная русская фантастика, наверняка, понравится молодым любителям этого жанра.
3. Наринэ Абгарян «Все о Манюне» (проза, юмор)
Книга объединяет три повести о девочке Манюне и ее подружках, родственниках, соседях. Эта автобиографичная история о советском детстве, невероятно смешная и позитивная. Манюня, Наринэ и Каринэ - главные героини книги - вытворяют такое, что и не снилось современным детям! Шалостями, проказами и другими атрибутами счастливого детства пропитана каждая страница.
Прочитав книгу, подростки смогут лучше понять своих родителей, осознают, что они тоже были детьми. Советские реалии наверняка вызовут у детей жгучий интерес и вопросы к родителям. Книгу рекомендуется читать всем членам семьи - хорошее настроение и задушевный разговор обеспечен.
4. Екатерина Вильмонт «Куда исчез папа?» (детский детектив)
В центре сюжета - обычная компания подростков. Они учатся, гуляют, веселятся, а иногда еще и расследуют преступления! Но однажды отец Стаса, и по совместительству жених мамы Даши, пропадает. Конечно, Даша, Стас и остальные ребята начинают собственное расследование. Чтобы выяснить, куда пропал папа, ребята готовы на многое. При этом они не забывают влюбляться и решать подростковые проблемы.
Книга - отличный вариант для подростков, увлекающихся детективами, достаточно увлекательная и познавательная.
5. Вероника Рот «Избранная» (фантастика, приключения)
Главная героиня - Беатрис Прайор - живет в необычном мире. Все люди в нем делятся на фракции, по определенным качествам - Эрудиция, Отречение, Дружелюбие, Бесстрашие и Искренность. Когда подростку исполняется 16 лет, он должен выбрать фракцию, свой дальнейший путь. Беатрис, на удивление родителям и близким, принадлежащим к фракции Отречение, выбирает Бесстрашие. Героиню ждут невероятные трудности, приключения и, конечно, любовь! А еще у Беатрис есть тайна, которая не должна быть раскрыта.
Книга заставляет задуматься о добре и зле, переосмыслить отношение к некоторым человеческим качествам, побуждает к самопознанию. В ней хорошо раскрывается проблема выбора, которая рано или поздно встает перед любым человеком.
Комментариев нет:
Отправить комментарий